(19(06).10.1890 – ?) – український мовознавець, педагог. Народилася в Гродненській губернії у м. Слонім (нині Білорусь). Від 1892 р. жила й виховувалася у Варшаві. 1908 р. розпочала навчання на філологічному відділі філософського факультету університету в Кенігсберзі, а 1911 р. вступила на відділ слов’янознавства історико-філологічного факультету Вищих жіночих курсів при Варшавському університеті, які закінчила 1913 р., склавши іспити на звання учительки з педагогіки, історії педагогіки та методики російської мови.
Її вчителями, ймовірно, були Є. Карський, В. Погорєлов, А. Яцімірський. Першим, хто зацікавив О. Курило україністикою, був Є. Тимченко, який у 1913 – 1915 рр. викладав на Вищих жіночих курсах.
Точна дата переїзду О. Курило до Києва невідома, але є свідчення, що від 1917 р. вона викладала українську мову та її методику на Курсах для військових старшин, на Педагогічних курсах та курсах для учителів залізничних шкіл, у Вищому інституті народної освіти ім. Драгоманова, брала активну участь в українізації школи в перші роки існування Української держави. 1918 р. написала найпопулярніший на той час підручник – «Початкова граматика української мови» (ч. 1 – 2), – що до 1926 р. 10 разів перевидавався. Від 1917 р. О. Курило працювала в Термінологічній комісії при Українському науковому товаристві. Результатом цієї роботи стали укладені нею «Російсько-український словничок медичної термінології», «Словник української фізичної термінології (Проєкт)» (обидва – 1918 р.), «Словник хемичної термінології (Проєкт)» (1923) та редагований «Словник ботанічної номенклятури» (1928). Після злиття Товариства з Всеукраїнською академією наук О. Курило – старший науковий співробітник Інституту наукової мови. Зі звіту Всеукраїнської академії наук за 1925 р. відомо, що вона також укладала проект правопису чужих слів та проводила дослідження у галузі української діалектології. Від 1920 р. співпрацювала редактором у Сільськогосподарському науковому комітеті України. О. Курило була членом Етнографічної комісії, Комісії краєзнавства та Діалектологічної комісії Української академії наук.
Наукова спадщина дослідниці свідчить про її зацікавлення в кількох галузях українського мовознавства: її турбують питання нормалізації української мови, особливо у сфері стилістики та термінології; проблеми історії української мови, зокрема історичної фонетики, як і загальної фонетики та фонології взагалі; значну увагу вона приділяє діалектам та збиранню діалектного й етнографічного матеріалу.
Рецензії О. Курило на праці Є. Тимченка, О. Синявського, М. Йогансена, С. Кульбакіна – це солідні наукові розвідки.
Після короткочасного арешту в лютому 1933 р. за безпідставними звинуваченнями у приналежності до «контрреволюційної націоналістичної організації», рятуючись від репресій, що ширилися в Україні, О. Курило змушена виїхати до Москви, де займалася викладацькою роботою. Однак 5 жовтня 1938 р. її заарештовують удруге по так званому «Дєлу славістів» і засуджують до 8 років таборів. У квітні 1939 р. її вислано в Карагандинський табір (Казахстан). Звільнена О. Курило 5 жовтня 1946 р. Подальша її доля невідома. Реабілітована у 1989 р.
Праці: Курс українського правопису. К., 1919; Уваги до сучасної української літературної мови. К., 1920; К., 1923; К., 1925; Краків; Львів, 1942; До характеристики і процесу монофтонгізації чернігівських дифтонгічних звуків // Україна, 1925. Кн. 5; Матеріали до української діалектології та фольклористики // Істор.-філол. відділ ВУАН, № 85. Постійна діалектол. комісія. К., 1928; Спроба пояснити процес зміни о, е в нових закритих складах у південній групі українських діалектів. (З мапою Поділля) // Збірник істор.-філол. відділу ВУАН, № 80. Постійна комісія історії укр. мови. Вип. 2. К., 1928; До питання про умови розвитку дисимілятивного акання // Записки істор.-філол. відділу ВУАН. Кн. 16, 1928; Про незалежну від наголосу зміну а по м’яких консонантах та по і в українських діалектах // Укр. діалектол. збірник. Кн. 2. 1929; Діалектологічна комісія ВУАН. Анкети № 1–10 // На мовознавчому фронті. Кн. 1. 1931; До питання про походження північно-українських рефлексів о – ие, wе, wу, е // Збірник Комісії для дослідження історії української мови. Т. 1. 1931.
Література: Шерех Ю. Всеволод Ганцов. Олена Курило. Вінніпег, 1954; Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды. Библиографический словарь. Т. 2. Минск, 1977; Аншин Ф. Д., Алпатов В. М. «Дело славистов»: 30-е годы. Москва, 1994.