“Окрім виправдань про «популярний жанр», Огієнко також намагається переконати усіх, що ця книга – насправді словник чи енциклопедія, де начебто копіювати чужі тексти і видавати чужі думки за власні – нормальна практика”

Це — цитата зі статті*, у якій однозначно подано оцінку не лише книги про Голодомор Віталія Огієнка, а й дискусії, що тривають останні дні. Хоч дискусією це обговорення назвати важко, бо плагіат — він і в Африці плагіат. Учасники обговорення поділилися на тих, хто констатує або й засуджує виявлені в книзі факти плагіату, і тих, хто не вбачає нічого поганого в такому роді видань, пояснюючи це своїми аргументами. Думки декого з адвокатів В. Огієнка та й, як бачимо з цитати, самого Огієнка знецінюють значення енциклопедичної справи.

В енциклопедистиці «копіювати чужі тексти і видавати чужі думки за власні» — це ненормальна практика. У демократичному суспільстві їй немає місця ніде. Трапляються випадки недоброчесного укладання довідкових видань, але це питання не до енциклопедичної галузі, а до сумління тих, хто береться за цю роботу. У ситуації з книгою за авторством В. Огієнка завдання енциклопедистики — адекватно зреагувати. Треба, на жаль, визнати: у нас поки що слабко розвинена енциклопедична критика, хоча підстав для неї є немало.

Що ж до практики укладання енциклопедій, а точніше енциклопедичних статей, то зазначимо таке: ця творча праця є вершиною майстерності узагальнення вже відомого, відкритого, опублікованого з тієї чи іншої теми, коли інформацію зі стосів публікацій автор енциклопедичної статті переосмислює крізь власний професійний досвід і викладає у вигляді оригінального тексту доступною мовою (для тих, кому цікаво про це див. докладніше: https://doi.org/10.37068/evu.15.6). Енциклопедичні статті не містять покликань, а зазвичай пропонують перелік важливої літератури відповідної тематики.

Редакція Енциклопедії Сучасної України намагається залучати найавторитетніших фахівців з тієї чи іншої галузі проблематики для енциклопедичного висвітлення важливих питань. Для більшості (за їхніми ж словами) — за честь працювати для енциклопедії. Однак підготувати енциклопедичну статтю непросто — вона вимагає не лише глибоких знань, а й вміння викласти їх стисло, структуровано, зрозуміло, логічно. З цієї ж причини дехто з фахівців відмовляється писати в енциклопедію.

Звісно, залежно від особливостей гасел ступінь оригінальності довідкової статті буде різний. Якщо це коротка біографічна стаття, то фактаж про неї може збігатися з уже деінде опублікованим цілими фразами. Інша річ — енциклопедичні статті на кшталт «Голодомор».

Дещо відмінна ситуація у Вікіпедії, але й там плагіат не допускають. Тамтешні статті відкриті для написання й редагування будь-ким, для кого компіляція матеріалу (доброчесна, на основі покликань) — найлегший спосіб зробити статтю чи її вдосконалити (маємо розлогий матеріал і про це: https://doi.org/10.37068/evu.15.7).

Особливістю енциклопедичного й словникового жанрів є дефініції, тобто коротке визначення поняття, об’єкта, явища, процесу, особи тощо. Зазвичай дефініція — це одне речення, з якого розпочинається стаття. На прикладі ЕСУ зазначимо, що деякі автори можуть свідомо подавати дефініції у тих формулюваннях, що часто трапляються в літературі, не вказуючи першоджерела. Тут робимо акцент саме на «часто». Бо це ті випадки, коли первинне авторство вже затерте, навіть при бажанні його нелегко встановити. Якщо ж авторство відоме, то в кінці дефініції у дужках прийнято подавати прізвище автора цитати.

Отже, енциклопедичний жанр, що належить до науково-популярного, не допускає плагіату та всього, що порушує академічну доброчесність і законодавство про авторські права.

Останнім часом спостерігаємо тенденцію, коли безпідставно експлуатують словниковий чи енциклопедичний формат, видаючи свої художні, публіцистичні чи пізнавальні книжки під їхнім виглядом. Це, на наш погляд, сильно притлумлює канони енциклопедизму та девальвує поняття авторитетного джерела.

Замість підсумків: енциклопедисти епохи Просвітництва, що є зачинателями сучасної енциклопедистики, канонів енциклопедичного жанру (а це Д. Дідро, Г. Д’Аламбер, Е. Кондільяк Л. де Жокур та ін.) ніде не зазначали, що створення енциклопедій — це «копіювання чужих текстів і видання чужих думок за власні», а от про те, що ж таке енциклопедія — інформація у них (зокрема в Д. Дідро) є. Цікаво, звідки взагалі пішов цей стереотип про словники та енциклопедії, поширений В. Огієнком?

* Кісь О., Маттінглі Д., Романець Н., Скубій І. Страсті за плагіатом і “оригінальним форматом” // Україна Модерна. 2024. 14 лип. https://uamoderna.com/notes/strasti-za-plagiatom-i-oryginalnym-formatom